Як правило, священство асоціюється з совістю світу. Однак, у наш час можна почути багато нарікань на негідну поведінку священиків. Блаженніший патріарх Любомир Гузар у пастирському посланні зазначив, що священики народилися та виросли у звичайних родинах, які і творять Божий люд. Саме цьому Божому людові духовенство покликано служити за прикладом Ісуса Христа. Гідність священика основується на тому, що він є живою іконою Христа – Доброго Пастиря серед своїх вірних силою і діянням Святого Духа. Детальніше про святу тайну священства та, зокрема, про особу, життя і служіння священика ми довідаємося з уст ієромонаха Святуспенської Унівської Лаври Луки Михайловича. – Чому ми звертаємося до священика отче, адже у Євангелії від Матея читаємо: «Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі – брати. Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі»? – Щоб відповісти на це питання, яке для багатьох віруючих людей стає часто проблемою, найперше, нам слід звернутися до єврейського розуміння імені. Древні євреї надавали імені людини особливого значення: воно ставало певним символом її носія. Ісус Христос не раз в Євангелії картає євреїв, які ставили Йому спокусливі запитання, за популізм. Їх помилкою, на думку Христа, було те, що вони замість внутрішнього змісту, до якого їх закликав Христос, ставили акцент на певну форму. Отже, слово «учителю», або слово «отче» у Христа мало певний вимір у тому сенсі, що законовчителі часто зосереджували увагу на самій назві. Ісус, навпаки, завжди особливу увагу звертає на зміст. Можемо також пригадати євангельський випадок зустрічі Христа з багатим юнаком. Юнак каже до Христа: «Учителю добрий». Христос відповідає: «Чому звеш мене добрим?». Отже, Ісус Христос як Бог, посідаючи повноту блага і доброти був добрим, однак, він каже: «Чому називаєш мене добрим?». Ісус цією відповіддю вказує на те, що юнак не розумів цінності блага, доброти. Орієнтиром для юнака був не Бог, не Отець, а певне людське уявлення про такого собі маленького кумира. Ісус Христос завжди звертає увагу своїх слухачів на головний зміст того, про що він говорить. Коли Христос бачить, що людина не доходить до змісту глибинного, Він одразу заперечує людині. Таким чином, слово «отець» у древніх народів означало батька: не як Отця Небесного (Авву), а того, який народжує мене духовно. У древньому Ізраїлі, в первісні часи існувало особливе пошанування учителя або наставника. Але дуже часто наставники не ставали тими, які
провадять до отця, а замикали на своїй особі, власному вченні. Ісус каже, що такі люди не можуть називатися «наставниками» або «учителями». Але уже перші апостоли, особливо апостол Павло каже: «Шануйте наставників ваших». І він не помилявся, адже добре розумів, що наставники, які беруть участь у священтсві Ісуса Христа, можуть бути наставниками духовного життя, відкриватися на волю Божу. І тому, коли ми читаємо цей уривок, нам слід пам’ятати не букву закону, про яку так часто говорить Ісус Христос, а про внутрішній дух того, що каже Ісус. Коли ми зустрічаємося у Євангелії з різними, на перший погляд, контроверсійними питаннями або виразами, слід завжди звертати увагу на дух вчення: не на форму і букву, а на те, який підтекст, глибший духовний зміст криється у словах Христових. – Св. Іван Золотоустий говорив про священство як шлях вибраних. Але знаємо, що священики є людьми, тому вони мають проблеми, схожі з проблемами мирян. У чому тоді полягає вибраність священика? до одного із місць Нагірної проповіді, де Ісус Христос говорить до своїх сучасників-євреїв, які вважали, що кожне дерево, яке не приносить плоду, буде спалено. Ми знаємо, що в євреїв існувала особлива настанова, особливе усвідомлення власної винятковості. Тут слід пам’ятати, що священик не є вибраним у сенсі кастовому – привілейованим. Це велика помилка вважати так. Отже, вибраність священика криється в самому титулі його покликання. «Священик» означає святий. Отже, святість священика – це і є його вибраність. Якщо священик сповнює своє життя святістю, він стверджує своє обранство. І таким чином він освячує інших людей. У такий спосіб паства, яка йому поручена Богом, освячується. І недаремно у святих отців є так відчутна інтуїція: коли ми читаємо слова апостола Павла, який говорить про священтсво мирян і священство священика, він говорить про цю глибоку інтуїцію
народу Божого. Тобто весь народ бере духовну участь у священстві охрещених у народі Божому, який спасається. У цьому сенсі кожен з нас є священиком. У ранній церкві, де була чітка розмежованість між священиками і мирянами. Миряни брали участь у священстві: виконували багато служінь. Наприклад, відвідували хворих, немічних, займалися благодійною діяльністю, приймали подорожуючих і так далі. У теперішній діяльності церкви є глибоке поле для здійснення і реалізації священства мирян, які беруть участь священстві самого Ісуса Христа. – Часто навіть практикуючі християни називають священство професією. Як є насправді? – Для того, щоб відповісти на це запитання, треба «зайти за куліси» нашого сучасного життя. Знаємо, що церква, християнство багато років знаходились на маргінесі суспільства. І багато людей, яких виховали без релігійного і духовного виховання, які не мали духовних коренів, отримали спотворене уявлення про священство і священичеслужіння. Однак, священство – це не професія, хоча має всі її ознаки: як лікар, священик готується до своєї діяльності, має певне оточення, якому він служить. Коли ми священство порівнюємо з професією, ми чітко розуміємо, що кожна професія повинна оплачуватися. Натомість, священик живе із пожертв віруючих. Можна сказати, що він готовий служити у будь-якому випадку: він не повинен очікувати зарплати від людини, яка нездатна заплатити за його послуги. Власне в тому і є глибокий сенс, що священтсво є служінням Божим, неземним. Трапляється, що ми критикуємо духівництво, але мусимо пам’ятати, що вони теж є людьми і не є непомильними. Однак молитва всієї церкви за священика допоможе йому проникнутися духом віри, духом свого служіння. – Яким ви бачите покликання священика в сучасному світі? – Відповідаючи на це запитання, скажу, що роль священика, залишилася Незмінною, покликана щодня освячуватись, жити благодаттю Божою, бути ревним у своєму служінні, жити жертовно. Покликання священства є дуже благородним, але його можна занедбати. Якщо якась людина звела гарний дім не дбає про нього, він приходить у занедбаний стан. Теж саме і з покликанням до священства. Священик повинен постійно вдосконалюватися. Особливого значення варто надати читанню Святого Письма, духовної літератури, класики світової літератури. Священик повинен бути комунікабельним, відкритим, радісним. Адже весь зміст християнства і священства полчягає в радості. Ми бачимо, що ранні апостоли жили з особливою інтуїцією радості. Коли жінки-мироносиці прийшли від гробу Ісуса Христа і звістили апостолам про воскресіння, апостоли спочатку не повірили. І йняли їм віри лише тоді, коли помітили їх стан великої радості. Дуже важливо, щоб пастир не замикався у власному житті, бо воно не належить йому. У сучасному світі є дуже багато спокус, які намагаються відвертати священика з його правдивої дороги. Основна роль священства – це молитва. Коли пастир молиться, його устами промовляє Господь. Святий Іван Золотоустий дає чудове означення священика. Він каже: «Священик – це другий Христос, голос священика – це голос Христа, очі священика – це очі Христа, слова священика – це слова Христа». І, щоб священик міг у сучасному світі донести слово Христа до тих, які люблять його слухати, він повинен найперше бути сповненим Духом Божим. Якщо заглиблюватися у це запитання, то мусимо зрозуміти, що Христос не міняється. Служіння священства у внутріньому духовному сенсі залишається тим самим, а змінюються лише форми, якими священики звертаються до мирян. І коли душпастирська діяльність буде наповнена світлом Христовим, коли будемо приносити людям благодать Божу, яка буде жити в нас (а саме цими чеснотами повинне бути сповнені серце і душа священика), вона завди буде мати гарні і добрі плоди. – Ви сказали, що життя священика – це служіння Господу Богу і людям. Що означає служити і бути слугою? – Ісус Христос в Євангелії каже: «Я не прийшов, щоб мені лужили, але щоб послужити і віддати своє життя». Життя душпастиря має це забарвлення служіння. Коли ми з вами подивимося на сучасний світ, сучасні родини, то побачимо, що між батьками і дітьми, між чоловіком і жінкою дуже часто не зав’язуються добрі і приязні стосунки. Хтось зродини може сказати: «А хіба я буду тобі слугою?». У такому наставлені бачимо, що люди слово «служіння» розуміють, як щось принизливе, як таке, яке принижує гідність. Але коли ми з вами проникнемо у євангельське служіння, то побачимо, що служіння Ісуса Христа мало забарвлення жертви. Це означає, що той, хто служить, повинен бути готовий жертвувати самим собою. Звернімо увагу на власне життя. Молода мама народжує дитину. Перші дні вона втішається, що привела на світ дитинку, але з кожним днем стає все важче. Емоцій стає менше: немовляті треба безкорисливо служити. Уявімо собі, що ми не отримували служіння від наших матерів. Тоді б ніхто з нас не виріс. Тому «бути слугою» означає вміти жертвувати собою, своїм часом. Це означає бути завжди готовим послужити людям, незважаючи на це, хто ця людина: чи вона має якийсь упривілейований статус у суспільстві, чи це проста людина. Промовистим прикладом для сучасних священиків, які їздять на машинах, є приклад Христа, який ходив пішки. Його ноги були часто проколені колючками: він босоніж сходив землю Палестинську. Треба виходити у світ, особливо до молодих людей. Але для того, щоб ми мали що їм сказати, з чим поділитися, знову ж таки, повинні сповнятися Божим духом. – Останнім часом преса «трудиться» над тим, щоб очорнити священство: мова йде про священиків-педофілів. Яка думка Церкви стосовного цього скандалу? – Думка Церкви вже давно озвучена і Святішим Отцем, і речниками Церкви. Однозначно содомського гріха у християнській доктрині бути не може. Однак, ми мусимо пам’ятати, що ця проблема не є новою. Пропоную заглибитися в саму природу гріха. Ми знаємо, що вже в ранній апостольській церкві серед дванадцятьох був Юда. Якщо йти за математичною прогресією, то серед 12 праведників був один негідник, з 24 – 2, а із 120 – може 10 бути негідними. Отож, проблема цього гріха є проблемою духовної боротьби та духовної незрілості. Якщо людина, яка стала на шлях духовного життя, піддається спокусі цього гріха – це означає, що вона не йде за своїм покликанням. Те, що сучасна преса, особливо вороги Церкви, намагаються через деяких негідних священиків покласти пляму на саме священство чи на служіння Церкви –дуже підступна і, я би сказав, негідна річ. Якщо, до прикладу, студент одного разу зазнав зневаги від викладача, він не перестає вчитися. Уся небезпека, яка криється в цій підступній справі, – кидати тінь і звинувачувати Церкву в педофільстві. Я вважаю, що якщо б ми дивилися на світ по-Божому, то ми б не розносили гріхи, а намагалися глибше подивитися на ці речі. І природа дуже гарно нас вчить. Є дві комахи: муха і бджола. Ми знаємо, що коли муха летить на сміттєзвалище, то вона знаходить найбільш брудні місця, і своїми лапками розносить цей бруд по різних місцях і предметах. Натомість, коли на сміттєзвалище полетить бджола, то вона навіть серед безлічі бруду знайде маленьку квітку, з якої набере нектара. Так само людина, яка дивиться на Церкву, мусить зрозуміти, що Церква – це інституція не тільки Божа, але й людська. Боже – це святе, а людське приносить часто гріх. І тоді ми зрозуміємо, що деякі священики можуть помилятися, але те, що Господь поставив, – є незмінним. Тому питання негідних священиків, які керуються не Богом, а пристрастями, слід розцінювати, як особливу неміч. Тому звертаюся до людей з проханням в здоровий і розумний спосіб оцінювати напади на Церкву і на священиків: щоб ми не відходили від віри тільки тому, що хтось це вірить. –Знаємо що, священство асоціюється з совістю світу. Однак у наш час можна почути багато нарікань на негідність священиків. Як на вашу думку, чи не це є причиною занепаду духовного життя в наших родинах? – Проблеми сім’ї, виховання надзвичайно сильно пов’язані з сучасним станом наших христиняських родин. Хочу сказати, що часто мені доводиться спілкуватися з молоддю Я бачу, що за час, відколи церква легалізована, у нас виховується нове покоління християнських сімей. І для того, щоб був гідний християнський священик, повинна бути гідна християнська родина. Ми всі розуміємо, що священики з неба не падають. Якось один сучасний подвижник Церкви сказав: «Світ слабий – священик недосконалий». Для того, щоб виховати нове покоління священиків, нам потрібно розпочинати зхристиянських родин. Передусім, необхідно молитися за покликання до священства. Бо коли покликання до священства є вимоленим, воно буде благословенним. Але коли воно є плодом якогось іншого наміру або холодного розрахунку, воно ніколи не буде мати цієї благодаті. Коли людина стає священиком, мати повинна завжди молитися за свого сина. Дивлячись на наші сім’ї, поставимо собі запитання: «В якій атмосфері виховується наша дитина? Як часто ми їй подаємо поганий приклад?». Дитина замість того, щоб рости в атмосфері молитви, набирається негативного досвіду світу цього. І навіть, коли вона хотітиме служити Богові, то інформація, яка в неї закладена з дитинства, дається потім взнаки. Тому закликаю всіх, у кого є діти, які, можливо, мають думку посвятити себе Богові, особливо молитися за них, допомагати їм у цьому виборі. Бо дуже часто батьки не допомагають, а навіть перешкоджають у цьому. Якщо будемо молитися за наші християнські родини, якщо діти будуть зачинатися і народжуватися у стані Божої благодаті, то, напевно, ця ласка Божа буде діяти і виливатися на наших майбутніх священиків. Розмову вела с. Вікторія Сорока зі Згромадження Сестер Мироносиць