Пояснення Божественної Літургії

 

 

У поясненні Божественної Літургії покладена висока ідея подолання штучного бар’єру між вівтарем і храмом, амвоном і церквою, криласом та людьми.
З стороннього глядача ви перетворитесь на безпосереднього учасника спільної справи молитовного богослужіння – збагнете духовну радість церковного єднання, відчуєте святе дихання живої християнської родини...

Протодиякон Олег Ведмеденко

Клірик Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ КП.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Божественна Літургія

1. Проскомидія



Найважливішим богослужінням Церкви є Божественна Літургія. Слово "літургія” грецького походження, і означає воно – громадська служба, або ж загальна справа. В апостольські часи літургія мала назву "ламання хліба”, або іще "агапа”, грецькою – "вечеря любові”. Під час літургії звершується таїнство Святого Причастя Тіла і Крові Христових, грецькою мовою – "Євхаристія” (подячна жертва, благодаріння). Тому часто й літургію – громадську службу, на якій здійснюється таїнство євхаристії, – також називають Євхаристією. В народі ця Богослужба отримала назву "обідня” , тому що звершується вона зранку перед обідом. Сама ж літургія складається з трьох частин: 1) Проскомидії; 2) Літургії оголошених; 3) Літургії вірних.

Прообразом літургії, що на ній уперше було здійснене Таїнство Причастя, є ТАЄМНА ВЕЧЕРЯ, яка відбулася в четвер ввечері у Єрусалимській горниці напередодні хресних страждань Господа нашого Ісуса Христа. Саме Він, умивши ноги апостолам, і показавши тим самим приклад смиренності, віддав хвалу Богу Отцю, взяв хліб, благословив його, і дав учням Своїм, промовляючи:

"Прийміть, споживайте: це є Тіло Моє, що за вас ламається...”

Потім взяв чашу з вином, благословив і подав апостолам, кажучи:

"Пийте з неї всі: це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів...”

Потому, причастивши їх, заповів: "Це чиніть на спомин про Мене” (див. Матвія, 26 розділ, 26–28 вірші; також Луки, 22 розділ, 19 вірш та 1 Коринфянам, 11 розділ, 24 вірш). Апостоли зберегли цей завіт і впровадили його в християнське життя. З часом він отримав і певну зовнішню форму усталеного християнського обряду.

Спочатку у різних церквах літургія здійснювалась по-різному, з використанням різних молитов, піснеспівів та священнодійств. Але згодом, коли у IV сторіччі гоніння на Церкву припинилися, прийшов час упорядкувати чин Божественної Літургії, що і здійснив архієпископ Кесарії Каппадокійської (Мала Азія) святий Василій Великий. Він, взявши за основу найдавнішу літургію святого апостола Якова, єпископа Єрусалимського, – склав, упорядкував і записав чин, який дійшов до наших часів. Згодом архієпископ Константинопольський святий Іоан Златоустий дещо скоротив його у молитвах, що читаються священиком таємно, хоча суттєвих змін не допустив. Літургія Василія Великого здійснюється у нас всього декілька разів на рік, в основному ж відправляється Літургія Іоана Златоустого.

Проскомидія – перша частина Божественної Літургії. Саме слово "проскомидія” означає принесення, бо у першохристиянські часи самі віруючі приносили хліб і вино, необхідні для таїнства Причастя. Отже, проскомидія – це чин приготування до Літургії.

Хліб, що використовується для таїнства, є пшеничний, квасний, чин приношення, себто те, що приносять. Так склалося з давніх часів, що випікаючи просфори, християни дотримувалися двох традицій. Римські громади, будучи переконаними, що Господь на Таємній Вечері використав опрісноки (див. Мф. 26.17 та Марка 14 розділ, 12 вірш), служили Євхаристію на прісному хлібі. Східні ж християни, спираючись на свідчення євангеліста Івана Богослова про те, що Таємна Вечеря відбулась раніше юдейського свята Пасхи, раніше дня уживання опрісноків, тобто в четвер, коли дозволялося ще споживання квасного хліба (пасхальне ягня належало заколоти лише в п’ятницю, але звершуючи таємну вечерю напередодні свята Пасхи Спаситель ствердив Свою Пасху – Пасху Нового Завіту), вважали що Христос для причастя взяв квасний, а не прісний хліб (див. Івана, 13 розділ, 1 вірш). Тому Грецька Церква, а відтак і усі православні, здійснює Євхаристію саме на квасному хлібі (грецькою –"артос” ), символі розчини, до якої прирівняв Христос Царство Небесне (див. Мф. 13.33). Ця розбіжність існує і в наші дні, хоча догматичного значення вона не має.

Просфори є круглими, і складаються з двох частин, що являє собою дві природи в Особі Ісуса Христа – Божу і людську. На верхній частині зображується хрест з написом: ІС. ХС. НІ-КА, що означає "Ісус Христос – Переможець”. П’ять просфор (одна з них – велика) призначені для євхаристії, а з інших – виймаються часточки за здоров’я та упокій згідно з поданими записками. Чому саме п’ять? На спомин чудесного нагодування Ісусом п’ятьма хлібами п’яти тисяч народу. Велика просфора передбачена для Агнця, себто для Євхаристичного хліба, який власне один використовується для причастя, і після освячення містично переосутнюється в Тіло Христове на Каноні Євхаристії Літургії вірних, за словом апостола: "Тому що один хліб, тіло одне – нас [же] багато, бо ми всі спільники хліба одного...” (1 Коринфянам, 10 розділ, 17 вірш). Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода.

Престол – це найбільший у вівтарі особливим чином освячений чотирикутний стіл, який знаходиться посередині олтаря, одразу за Царськими вратами, і символізує собою Голгофу, а також Престол Отця нашого, що на Небі: Престол Істини, Премудрість Божу, Правду і Суд Його, Основу Основ усього сущого. Жертовник же – це спеціальний стіл, дещо меншого розміру, який знаходиться у вівтарі ліворуч, на північ від престолу, і на якому готуються дари для Таїнства святого причастя. Жертовник головно символізує собою ту Віфлеємську печеру, де народився Господь, і з якої почався жертовний шлях Його.

Підійшовши до жертовника, священик благословляє початок проскомидії, промовляючи: "На спомин Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа” , пригадуючи слова Спасителя на Тайній Вечері: "Це чиніть на спомин про Мене!..”

Спеціальним ножем, що зроблений у вигляді списа (копіє – пригадує той спис, яким один з воїнів простромив тіло Ісусове), священик вирізує з великої просфори прямокутну частину (власне, Агнця – символ Самого Господа Ісуса Христа, подібно до того, як у старозавітні часи представляв Його агнець, цебто ягня, що приносилося у жертву), промовляючи при цьому слова пророка Ісаї: "Як ягня на заколення ведено Його...” (див. Ісаї, 53 розділ, 7–8 вірші). Опісля цього Агнець покладається на дискос – блюдо, що нагадує собою таріль пасхальної Вечері Христової, а також ясла, в які покладено було новонародженого Ісуса, і гріб, в який положили тіло Його під час поховання. Потім Святий Хліб глибоко надрізується навхрест, що символізує розп’яття Ісуса на Хресті, і проколюється в правий бік печатки копієм, на знак прободіння ребер Спасителя. Приготування Агнця таким чином символізує різдво, служіння, суд, страждання і смерть Його. Далі в чашу (грецькою – потир, знак тієї чаші, з якої причащав апостолів, і яку Сам пив Учитель), вливається червоне вино, змішане з водою.

З чотирьох просфор, що залишились, виймаються часточки на честь Діви Марії (з другої, "Богородичної” просфори), в пам’ять святих – Івана Хрестителя, пророків, апостолів, святителів, мучеників, преподобних, безсрібників, богоотців Іоакима та Анни (праведних батьків Богородиці) і того святителя (Іоана Златоустого а чи Василія Великого), чий чин Літургії звершується (третя, так звана "дев’ятичинна” просфора, за кількістю звань ангельських та святих). Далі поминаються святійші патріархи православні, патріарх помісної церкви, правлячий єпископ і все єпископство, почесне пресвітерство, у Христі дияконство і ввесь чин духовний; благодійники, працівники, усі парафіяни святого храму цього, і всі християни, яких Господь закликав до єднання з Собою; Боголюбива і Богом бережена Україна наша, уряд та військо, і вся людність її. Також з цієї, четвертої просфори, як і з багатьох осібних проскурок, заготовлених для поминання вірних (згідно поданих у вівтар записок), виймаються часточки в молитовне поминання живих (за здоров’я). І, нарешті, з п’ятої просфори (і так само з окремих проскурок) – за спочилих.

Всі ці часточки кладуться поруч з Агнцем на дискосі на знак того, що вся Церква – земна і Небесна – приймає участь у Священній Жертві.

Дискос накривається звіздицею (емблема віфлеємської зірки та хреста), далі дискос і чаша – окремими малими покрівцями (різдвяні пелени, а також плащаниця, яка була у гробі Спасителя) і, нарешті, воздухом (покров духовних крил Божих, символ захисту Господнього, здійснення у нашому житті благої волі Його). Покрівці і воздух – це вишиті плати з парчі, а звіздиця – каркас з двох навхрест з’єднаних металевих півдуг, який служить для того, аби покрівці не торкалися Агнця на дискосі.

Після цього священик обкаджує Святі Дари (кадіння – знак як нашої щирої молитви, так і благодаті Всесвятого Духа) зі словами: "Благословен Бог наш, що так зволив, слава Тобі”, і чинить відпуст – заключну молитву.

 

 

 

2. Літургія оголошених



Оголошені – це ті віруючі, які тільки іще готуються до обряду хрещення, нехрещені. В давні часи такі новонавернені, які щойно стали на шлях катехізації, оголошення :Vishchtak("катехізація” – від грецького  оголошення, усне повчання, настанова – виклад основ християнського віровчення), тільки-но приступили до ознайомлення з основами віри, з азами Божественного Вчення, допускалися лише на вступну частину Літургії. Звідси й назва: Літургія оголошених.

Літургія оголошених починається виголосом диякона: "Благослови, Владико!..” Священик бере Святе Євангеліє, творить ним знак хреста, і виголошує: "Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки вічні”. Хор і всі люди ніби підтверджують це благословення, співаючи – "Амінь”, що означає "дійсно так, так є, нехай буде так”. І звучить велика, або ж мирна єктенія ("єктенія” грецькою – старанне моління): "З миром Господу помолімось...” В ній диякон, піднявши руку свою з орарем – довгою широкою стрічкою, що знаменує собою Благодать, яку він отримав у Таїнстві священства, а також ангельські крила для служіння Богові (орар носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря – довгого, без розрізу спереду і ззаду парчевого одягу з отвором для голови і широкими рукавами, символом чистоти душі, яку повинні зберігати особи священного сану), – закликає вірних до молитви за мир з Неба і спасіння душ наших, за мир всього світу, за добрий стан святих Божих церков і за з’єднання всіх; за святий храм цей і тих, хто з вірою, побожністю та страхом Божим входять до нього; за святійшого патріарха, за владику нашого правлячого єпископа, чесне пресвітерство (священство), у Христі дияконство, за весь причет і людей; за Боголюбиву і Богом бережену Україну нашу; за місто (село) наше, і за всяке місто, село і країну, і за тих, хто по вірі живуть у них; за добре поліття (благоприємну, сприятливу погоду), за врожай плодів земних і за часи спокійні; за подорожніх на воді, на землі і в повітрі; за недужих, знеможених та поневолених, і за спасіння їх... Закінчується єктенія закликом-обітницею віддати усе життя наше на служіння Христу-Богові.

Після цього співаються антифони. Це подячні псалми, які виконуються на два хори, тобто антифонно ("антифон” – :Vonwjitnaгрецькою мовою  який звучить у відповідь, протиголосся). Антифони ведуть свій початок з Єрусалимського храму, і введені в нашій Церкві святим Амвросієм Медіоланським у IV сторіччі.

Перший антифон – "Благослови, душе моя, Господа…” (Псалом 102 (103)). Другий – псалом 145 (146) "Хвали, душе моя, Господа…” І третій антифон – Заповіді блаженств ("блаженство” – українською щастя), які дав нам Господь наш Ісус Христос у проповіді на горі (див. Матвія, 5 розділ, 3 – 12 вірші). Він починається словами-молитвою розбійника, що покаявся: "У царстві Твоїм пом’яни нас, Господи...”

Після першого і другого антифонів диякон на солеї (вівтарному підвищенні перед іконостасом) виголошує малі єктенії: "Ще і ще в мирі Господу помолімось...”

Третьому антифону передує гімн "Єдинородний Сину і Слово Боже...” Цей гімн був складений у VI столітті в період останніх Вселенських Соборів, які затвердили таїну двоєдиної природи Христа як Боголюдини.

Коли співається третій антифон – відкриваються Царські врата, і відбувається вхід з Євангелієм, котрий називається також малим входом. У давнину цьому моменту відповідало внесення Євангелія у вівтар. Але в останні сторіччя воно постійно знаходиться у вівтарі на престолі, тому-то сам обряд входу, який символізує початок місійної діяльності Господа Ісуса Христа, вихід Його на проповідь, – здійснюється дещо інакше. Євангеліє виносять через північні бічні (так звані "дияконські”) двері іконостасу. Палаюча свічка, яку несуть перед ним, означає світло євангельського вчення, що просвічує усяку людину, а також Предтечу Івана Хрестителя, який передував Христу та приготовляв людей до прийняття Його; Євангеліє ж – Самого Христа... Диякон, ставши обличчям на схід, і високо піднявши Святу Книгу, виголошує: "Премудрість! Станьмо просто!” (що означає: ось Премудрість Божа – прямий, нелукавий, простий шлях спасіння, Вчення Христове – ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ! ). По цьому він урочисто входить у вівтар через Царські двері (врата).

В давні часи на богослужбових зібраннях було прийнято сидіти, і виголос диякона "станьмо просто” (сьогодні можна почути також і "станьмо побожно”) разом з духовним навантаженням носив у собі й буквально-практичний зміст. Він закликав присутніх піднятися і приготуватися до слухання премудрості Слова Божого. Після покладання Євангелія на престіл співаються тропарі (урочисті піснеспіви) храму та свята.

Потому починається читання Біблійних текстів. Спочатку з Апостола – тієї частини Біблії, де містяться Діяння і Послання святих апостолів. Затим – фрагмент із євангельських текстів (з Євангелія від Матвія, Марка, Луки чи Івана Богослова). Перед читанням Апостола звучить прокимен – короткий підготовчий вірш (зазвичай із Псалтиря – Біблійної Книги Псалмів), який покликаний підготувати вірних, налаштувати їх на уважне слухання уривків з Святого Письма.

Українська Церква перейняла грецький звичай читати Святе Євангеліє обличчям до народу. Коли ж воно читається посеред церкви – то обличчям до вівтаря, бо тоді народ оточує священика.

Довершується Літургія оголошених потрійною єктенією, яка має також назву "сугуба” , себто посилена, або заздравна, і починається словами: "Промовмо всі з усієї душі, і з усього розуміння нашого, промовмо!..” Після слів "Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї...” миряни відповідають на кожне моління триразовим "Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!” Тому й сама єктенія називається потрійною. Якщо є поминання спочилих, то звучить заупокійна єктенія, і закінчується Літургія оголошених молитвою за оголошених. У цей час всі присутні у храмі моляться за тих, для кого іще тільки почався поворот до віри.

Після єктенії за оголошених лунає заклик до них залишити храм. Відкрита для всіх частина Літургії завершується. Далі – Літургія вірних...

3. Літургія вірних або жертви.



Чому остання частина Літургії має назву Літургії вірних? Тому, що до слухання її допускаються тільки вірні.

По закінченні літургії оголошених, після слів диякона: "Оголошені, вийдіть, щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні!” , – оголошені, і ті, що каються (несуть відповідну покуту), повинні вийти з храму як неготові до того, аби бути присутніми під час звершення таїнства Святого Причастя.

Відкриваються Царська брама, і хор співає Херувимську пісню:

"Ми, що Херувимів таємно собою являємо, і Животворчій Тройці Трисвяту пісню співаємо, – відкладімо нині всякі життєві піклування. Піднімімо ж ми Царя всіх, Якого в славі несуть ангельські чини невидимо. Алилуя”.

Херувими – це ангели відання (знання) , – уособлення створених Господом Сил Небесних, один з вищих чинів духовної ієрархії невидимого світу. В старозавітні часи символом того, що Бог близький людям, і завжди присутній у Церкві; що супроводжує народ Свій в його мандрах у пошуку внутрішнього вдосконалення; що надаряє нас необхідними засобами на шляху спасіння нашого – словом, вірою та благодаттю Своєю, – був священний Ковчег Заповіту, прикрашений фігурами крилатих істот, херувимів. Про цю близькість Бога до вірних Його нагадували й велетенські статуї херувимів у Єрусалимському храмі. Пророк Єзекіїль бачив у видінні своєму Небесний Ковчег, що його несли херувими. Ці біблейські образи оживають в новозавітній Літургії. Як колись херувими рухали колісницю Божу, так і нині Церква, підносячи на престол хліб і вино Євхаристії (практику – "хліб”, і теорію – "вино” спасіння), – сповідує присутність Христа на шляхах її історичних мандрів. Таким чином, ми уподібнюємо себе ангелам Божим, і оспівуємо пресвяту Трійцю так, як оспівують її ангели Небесні, які знають Істину, і йдуть шляхом її – ШЛЯХОМ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ.

Під спів Херувимської священнослужителі переносять потир (чашу) та дискос із Предложенням (Святими Дарами) на престол, голосно поминаючи при цьому в молитві святішого патріарха, правлячого єпископа (митрополита), увесь священицький, дияконський чин та причет церковний, матір нашу Україну, почесних і повік незабутніх фундаторів і благодійників святого храму цього, усіх присутніх молільників і всіх християн. Після Херувимської Царська брама закривається.

Ця частина Літургії вірних (перенесення Святих Дарів) називається іще Великим входом, і означає також шлях Спасителя на страждання і смерть, саму смерть і поховання. Коли ми співаємо: "Піднімімо ж ми Царя всіх...” , то це означає, що ми правдиво віддаємо Йому честь і славу – смиряємося, возносимо Христа у серці своїм, прославляємо Його не устами лише, але й усім нашим життям.

Під час Великого входу в образі дарів хліба й вина – символу Христової жертви, а разом з Ним і нашої духовної жертви покаяння, самозречення та смирення, – Його піднімають священик та диякон, які зображають тут Йосипа й Никодима, що зняли тіло Христове з хреста та поклали його до гробу. Воздух (парчевий плат) на плечі диякона і покрівці на дискосі (блюді) та чаші символізують погребальні пелени. Кадильниця, яку диякон тримає у руках, – емблема ароматів, що їх приніс Никодим на поховання Господа. Зняття дискоса з голови диякона зображує зняття тіла Христового з хреста, а поставлення його на престол – покладення до гробу. Зачинення та закриття завісою Царської брами означає закриття гробу Спасителя і поставлену тут сторожу.

Після цього звучить єктенія: "Доповнімо молитву нашу Господу...” , яка розпочинається проханням про те, аби принесені нами щирі дари покаяння та смирення були прийняті Господом, та освячені зішестям на нас благодаті Його, за словом псалмоспівця Давида: "Жертва Богові – дух сокрушенний, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш...” (Псалом 50(51), 19 вірш) . По закінченні її диякон виголошує: "Двері, двері! В премудрості будьмо уважні!” Царська брама відкривається...

Словами "Двері, двері!” в давнину наказувалося брамникам зачиняти двері храму і дивитися, щоб ніхто з недостойних бути присутнім при звершенні Таїнства (нехрещені, відлучені від святого причастя), не входили у храм. Також і щоб присутні не виходили в ці важливі хвилини Літургії. Сьогодні ж ці слова, нагадуючи про їх давній буквальний зміст, розкривають і духовний, – попереджують молільників від розсіяності та неуважності, щоб не входили в двері душ наших сторонні думки та бажання.

Усі присутні, в єдиному пориві, натхненні урочистістю моменту братського церковного єднання, з любов’ю до Господа та один до одного, однодумно сповідують Отця, і Сина, і Святого Духа – Трійцю Одноістотну і Нероздільну. Звучить Символ віри:

"Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя – Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків.

Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного – рожденного, несотворенного, одноістотного з Отцем, через Якого все сталося.

Він для нас, людей, і для нашого спасіння з Неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.

І розп’ятий був за нас при Понтійському Пилаті, і страждав, і був похований.

І воскрес у третій день, як було написано.

І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця.

І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

Чекаю воскресіння мертвих, і життя будучого віку.

Амінь”.

Символ віри був написаний Євсевієм Кесарійським і прийнятий у 325 році на Першому Вселенському Соборі, а в 381 році він був доповнений на Другому Вселенському Соборі. Він є єдиним і незмінним Символом сповідання віри для всіх православних християн.

Відкриття завіси Царської брами під час співу указує віруючим на те, що лише через віру відкриваються таємниці Божі.

Після співу Символу віри починається найважливіша частина Літургії – Канон Євхаристії(грецькою – "анафора”, себто піднесення). Це чин молитов, які читають і співають під час таїнства Євхаристії. Євхаристія (грецькою – благодаріння) є одним з важливіших таїнств Церкви, Вечерею Господньою, на якій освячуються хліб і вино, і містично (таємно) переосутнюються в Тіло й Кров Христові. Приймаючи Тіло і Кров Господні в таїнстві Причастя вірні з’єднуються з Самим Ісусом Христом.

Читає анафору священик, якому відповідає хор та вірні. Після слів диякона "Станьмо побожно, станьмо зо страхом! Будьмо уважні, щоб у спокої святу жертву приносити...” священик, як це було на молитовних вечерях за біблійних часів, звертається до усіх присутніх:

– Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа – нехай буде з усіма вами.

– І з твоїм духом.

– До Неба піднесімо серця.

– Піднесли до Господа.

– Дякуймо Господу!

Ось вона – Євхаристія, Благодаріння... Дякуймо любові Отця, Котрий через смирення Єдинородного Свого Сина – Духом Своїм Святим спасає нас, немічних, від прокляття гріха! Хор з усіма людьми співає "Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духу – Тройці Одноістотній і Нероздільній”.

В цей час священик у вівтарі читає подячну молитву, в якій прославляється Творець Неба і землі, усього видимого і невидимого. Вголос промовляються останні слова молитви:

"Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють...” І хор відповідає ангельським гімном, взятим із книги пророка Ісаї, 6 розділ:

"Свят, Свят, Свят Господь Саваоф (Саваоф – Господь воїнств, воюючий) , – повне Небо і земля слави Твоєї.

Осанна ("осанна” – спасіння) в Вишніх (в духовному Небі Божої благодаті). Благословен, хто йде в Ім’я Господнє (хто шукає у серці своїм благосні двері покаяння, смирення та любові – двері Царства Божого!) . Осанна в Вишніх!”

Священик у вівтарі продовжує молитву, у якій пригадує, як Господь взяв хліб у святі Свої, і пречисті, і пренепорочні руки, і подякувавши, благословивши, освятивши, розломивши дав святим Своїм учням і апостолам, і сказав:

"Прийміть, споживайте, – це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів” (Останні слова він промовляє голосно).

Люди відповідають: "Амінь”.

Священик продовжує: "Так само й чашу після Вечері: «Пийте з неї всі – це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів»”.

Люди: "Амінь”.

Диякон піднімає чашу й дискос високо над престолом, і священик виголошує: "Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо за всіх і за все!” ("Твоє...” – Твоє Слово, Твоє вчення; "від Твоїх...” – посіяне в серцях вірних Твоїх; "Тобі приносимо...” – стало дорогоцінним в очах Творця приношенням: вірою нашою, з духовними плодами її – щирими плодами покаяння, смирення та любові).

Хор співає євхаристичний гімн: "Тебе в піснях славимо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш”.

Піднісши руки догори, священик молиться за зішестя Духа на Церкву і на священну її Трапезу. Він хрестоподібно осіняє дискос із словами: "І сотвори хліб цей Чесним ("чесним” – тобто дорогоцінним) Тілом Христа Твого” . Також благословляє чашу: "А те, що в чаші цій – Чесною Кров’ю Христа Твого” . Після кожного благословення диякон промовляє: "Амінь”. Священик, благословляючи дискос і чашу разом, виголошує: "Перетворивши Духом Твоїм Святим” – "Амінь, амінь, амінь...”

Таїнство звершилось. На престолі уже не просто хліб і вино, а освячені до граничного рівня освячення – переосутнення – Тіло і Кров Христові.

І в серцях вірних також відбувається метаморфоза освячення, І ЦЕ – НАЙВАЖЛИВІШЕ, У ЦЬОМУ – МЕТА ЛІТУРГІЇ!

Ми приносимо Богові умилостивлюючу жертву за гріхи наші – жертву молитви віри: молитву покаяння, самозречення та смирення. І Милостивий Господь приймає її у святий, і наднебесний, і мислений Свій Жертовник як пахощі духовні. І подає нам благодать Всесвятого Свого Духа – Небесну благодать утішання та благословення; благодать очищення та освячення; благодать духовного вдосконалення...

І сльози скорботи та покаяння перетворюються на сльози розчулення і любові...

І ти знаєш, і ти відчуваєш, як Господь змінює тебе, і як змінює обставини твого життя...

І так чисто, так світло, так легко, так мирно і радісно стає на душі...

І безмежна вдячність охоплює тебе...

І жертва за гріхи стає жертвою хвали...

І лине з серця висока пісня подяки...


3. Літургія вірних. Причастя


Таїнство звершилося. Хліб і вино предложення духовно переосутнились у чесне Тіло та істинну Кров Господа нашого Ісуса Христа. Попереду – причастя...

По освяченні священик молиться, щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільність зі Святим Духом, на сподівання на Господа та на осягнення Царства Небесного, не на суд і не в осуд. Також поминає він всіх у вірі спочилих, бо ця служба ведеться й за них – патріархів, пророків, апостолів, проповідників, благовісників, мучеників. А особливо ж за Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію. Останні слова священик рече голосно, кадячи перед святим престолом тричі по тричі. І хор співає прославлення Богоматері:

"Достойно є, і це є істина, славити Тебе, Богородицю. Завжди Блаженну ("блаженну” – церковнослов’янською: щасливу) і Пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу (Найдорогоціннішу – Ту, Яка сподобилася найвищої честі) від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що породила Бога Слово непорочно, дійсну Богородицю, Тебе величаємо”.

Воістину, Вечеря Господня об’єднує "і всіх і вся” – Церкву земну, воюючу проти духів злоби піднебесних, і Церкву Небесну, торжествуючу свою перемогу. Тому й хор підтверджує молитву священика, який молиться за всіх, цими словами: "І за всіх, і за все!”

Лине прохання до Господа навчити нас єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречесне і величне Ім’я Його – Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки вічні...

Священик повертається до людей, і, благословляючи усіх, прорікає: "Нехай же будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами!” – "І з твоїм духом” , – звучить у відповідь. Диякон читає єктенію "Всіх святих пом’янувши – ще і ще в мирі Господу помолімось...” Вона довершується словами священика, який із піднесеними руками виголошує: "І сподоб