«Що таке час? Хто здатний коротко і ясно визначити його? А адже в наших бесідах ми ні про що не говоримо з такою певністю й настільки часто, як про час, і коли ми говоримо про нього, ми, безсумнівно, розуміємо, про що говоримо, і розуміємо, про що йде мова, коли чуємо це слово в розмові. Так що ж таке час? Коли мене не питають, я знаю відповідь, але якщо мене попросять пояснити це комусь, я розумію, що нічого не знаю», - писав ще в кінці IV століття блаж. Августин єп. Іппонійскій - один з отців і вчителів Церкви.
Природа часу не доступна нашому розумінню. Час подібно вітру - ми не бачимо його, але судимо про нього лише по його справах. Людина, намагаючись осягнути таємницю часу, ще в давні часи переконувалась, що «все тече, все змінюється», як і вона сама. Бог створив час перш людини, яку створив святою, безсмертною «за образом і подобою Своєю».
Людина була безсмертною, час не мав над нею сили. Але їй була дана заповідь і покарання Боже за непослух: «смертю помреш» (Бут. 2:17). Значить, життя залежало не від часу, але від життя, від виконання заповідей Божих. Але за непослух Адам, згрішивши, впав у владу часу, тобто став тлінним і смертним: він усе життя каявся і плакав, але своїми силами сам не міг знову уподібнитися Богу.
Після Воскресіння Христового настав «час виправлення» (Євр. 9:10), час виправлення благодаттю. Бог оновлює людину, але тепер вже разом з нею, так щоб воля її через пізнання істини і виконання заповідей Божих, зливаючись з волею Божої, була свята. Апостол Павло навчає: «Тому що ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди.» (Еф. 4:21-24).
Звідси усвідомлюється життєвий шлях: благочестя в ім'я Господнє - засіб «спокутування» часу нашого життя, що веде до вічності - Богопізнання. І тому благочестя стає мірою часу, його ціною, - часу не астрономічного, але усвідомленого - онтологічного (буттєвого), духовного (на відміну від рослинного) часу. Його можна назвати «людським».
«Якщо втратиш гроші, то можеш придбати їх знову, але якщо погубиш час в суєті, не можеш повернути його, а адже Бог дав час для того, щоб ми навчилися побожність», - писав святий Іоанн Златоуст.
Тому Апостол Павло закликає до «спокутування часу» (Еф. 5:16), бо ми часто втрачаємо або витрачаємо його впусту, даремно, або ще гірше, «вбиваємо час». Тому немає «освяченого» або «неосвяченого» часу. Всі дні Господні святі й прекрасні, бо Господь добрий до добрих і до злих. Але «дні лукаві» (Еф. 5:16) через злі справи і лукаві думки людей. Звідси «злободенність», що означає як би іншу міру часу (суті) дня.
Любов до Бога і людей зводити до вічності, стає істинним вищим благом людини, скарбом всього її життя, істинним змістом і виконанням (тобто наповненням) кожної миті, і тому є вищим мірилом духовного часу. Святі отці кажуть, що мета творіння всього світу, а отже і часу - любов. І причина пришестя Христа у світ - любов до людини. І час життя, що дається людині, «відкупається» нею відповідною її любов'ю. Тому нам заповідано: «Завжди радійте! Безперестанку моліться!»(1 Сол. 5:16-17), щоб наповнювати кожну мить часу життя пам'яттю про Бога - джерелі любові і здобувати любов. З святоотецьких писань дізнаємося, що душа, котра досягла любові, знаходиться поза часом і простором.
Сучасною наукою визнається, що в матеріальному світі немає нічого незмінного, вічного, що видимий світ колись мав початок, отже, має кінець.
Якщо все так невблаганно мінливе, то як розуміти СЬОГОДЕННЯ (звичайно, не в життєвому сенсі)? На досвіді ми переконуємося, що справжнє життя людини - поточний її період і сама вона є не тільки результат всього минулого часу, але в цьому сучасному завжди є початок майбутнього, яке впливає на сьогодення. З іншого боку, минуле, по відношенню до якого сьогоднішнє сучасне було майбутнім, впливало і продовжує впливати на сьогодення, а через нього на майбутнє. Простий приклад. Ми зібрали урожай і їмо хліб, як дар минулого. Але якщо у нас мало хліба - небагатий урожай був, - то користуємося їм економно, зберігаючи на майбутнє. Так минуле і майбутнє впливають на сьогодення, яке у свою чергу, впливає на майбутнє. У народі кажуть: «День рік годує» - і в цій народній мудрості відображається думка про зв'язок часів. Але «не хлібом єдиним живе людина». Якщо вона вірить у майбутню відплату і воскресіння мертвих, то ця віра впливає на її сучасне життя, бо вона вже у своєму сьогоденні шукає, перш за все, майбутнього Царства Божого й правди Його (Мф. 6:33). І таке життя її істотно відрізняється від життя людини невіруючої.
Часи дивно взаємопов'язані, і у всьому панує невимовний Промисел Божий. Людська думка постійно прагне проникнути у позачасове. Але як усвідомити те незмінне, позачасове, вічне, що було, є і залишається завжди, СЬОГОДЕННЯ або суще. Поза віри і Церкви людині це неможливо, бо вона сама тимчасова і земна. «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!" (2 Кор. 2:14). У Христі відкривається нам таємниця часу. Святий Апостол Іоанн Богослов ясно свідчить про неї. «Я Альфа і Омега, початок і кінець ...» (Отк. 1:8), і нам потрібно лише заново усвідомити її. Господь Бог наш Існуючий. Він Справжнє, в Ньому початок і кінець - минуле і майбутнє - Вічне. Тому без Господа у людини немає ні майбутнього, ні вічного. У Христі світу відкривається вічність через любов, і Церква переповнена живим невпинним спогадом про Господа, та про другий славний Його прихід.
У цій рятівній згадці святої віри зливаються часи: і минуле і майбутнє - через сьогодення. У цьому нашому спогаді зливаються воєдино Альфа і Омега, «бо Христова любов спонукує нас» (2 Кор. 5:14). Благовістячи на землі щодня Царство Небесне, Церква примирює і "поєднує" в своєму житті земне і небесне, тимчасове з вічним. У таїнстві святого Причастя Тіла і Крові Христової людина стикається з вічністю. Постійно неспокійний в цьому сучасному світі дух його завмирає, відмирає тимчасове. Дух людини торкається граничної Омеги, тобто кінця, що переходить у вічність. Астрономічний час пов'язаний з біоритмами людини, рослинним життям його і неминуче призводить до смерті. Церковний час звернений до духу, до догматичної свідомості, до пам'яті людини про Бога і тимчасової смерті й підносить до вічного життя. «На останньому щаблі розвитку самосвідомості, - пише святий Григорій Богослов, - людина відволікається від усього емпіричного і умовного, і приходить до пізнання себе як духу, що підноситься над умовами простору і часу".
Наше життя це ланцюжок незакінчених справ. Варто на мить замислитися, чого ми досягли, і відразу згадуються листи, що залишилися без відповідей, напівзабуті друзі та багато іншого. Час іде, а ми відстаємо від нього. Ми всі більше працюємо і все менше насолоджуємося життям. І проблема полягає не в браку часу, а в нашій ієрархії цінності. Несправедливо назвати час проблемою або тим більше тираном, в такому випадку ми зосереджуємося на симптомі, а не на причині хвороби. Час вимірює рух і зміни у справах, заданих нашими рішеннями, визначених нашими цілями і бажаннями. Тиранія невідкладних справ виникає не з природи часу; напруга і розчарування наростають від того, що ми ставимо собі завдання невірні або намагаємося втиснути дуже багато справ в обмежений відрізок часу. Ми постійно розривається між терміновим і необхідним. Термінові, хоча куди менш важливі справи, вимагають негайної відповіді, пожираючи весь наш час. Невідступні вимоги переслідують нас з усіх боків від пробудження і до останнього відходу до сну. Здається, що протистояти їм неможливо, вони забирають у нас всі сили. Але погляньте на ці турботи з точки зору вічності - і їх сьогочасна значимость тут же померкне. З болісним почуттям марної втрати ми згадуємо занедбані нами дійсно важливі справи і усвідомлюємо, що стали рабами «невідкладних» справ. Але в наших руках зробити так, щоб час став нашим товаришом. Але перед цим поставимо собі питання: «Куди, власне кажучи, ми прямуємо?», «Яку мету ставимо собі в житті?»
Час стане нашим другом, якщо ми звернемо його момент за моментом, у все більш досконалі вчинки. Домагатися того, чого ви хочете, ефективно, творчо, натхненно - це і є суть справи. Головний принцип полягає в тому, що ми або використовуємо час, або втрачаємо його. Управління власним часом - це один з найважливіших особистих навичок, необхідних «сучасному» християнину. Але треба пам'ятати, що сам термін «керувати часом» неправильний: людина не може нічого зробити з часом як таким, не може ні поквапити його, ані сповільнити, ні зберегти, ні втратити. І менше всього вона здатна його "контролювати". Питання в тому, що ми зробимо в межах дарованого нам часу, як ми сплануємо свої справи, організуємо їх, в якій послідовності приступимо до їх виконання, яке значення їм надамо. Ми можемо лише керувати самими собою в межах дарованого нам часу. Тільки це і може мати на увазі неточний вираз: "керувати своїм часом". Але чи вистачить у нас сил на це? З дитинства нас вчать простим мудростям: зроби діло - гуляй сміло, справі час - потісі година. І що далі? На жаль, яких тільки хитрощів ми не придумуємо для того, щоб виправдати власну бездіяльність! Встигнеться, ранок вечора мудріший, дивишся - владнається само собою, сьогодні я не у формі, а от завтра напевно зроблю це краще, перед серйозною роботою потрібно добре відпочити, знову мені заважають займатися справою - наші хитрості є нескінченними, а спритність не знає кордонів. І до кого б не зверталася людина із подібними фразами, всі вони в кінцевому рахунку звернені до самого себе. Ми обманюємо себе і тільки себе. І розплата за цей, здавалося би, невинний обман - запущені хвороби, незакінчені справи, а може бути, і зламана доля. Адже все починається з дрібниць.
- У тебе багато уроків. Зроби хоча б частину, - переконує мама.
- Дурниця, встигну. Можна, я пограю у футбол? Гаразд?
Типова ситуація з нашого дитинства. Футбол затягується до пізнього вечора, уроки не зроблені, і наступного дня в щоденнику красується величезна двійка. На жаль, життя нас так нічому і не навчило. Ставши дорослими, ми часом з тією ж легкістю тягнемо з неприємними справами і обов'язками, але якщо в дитинстві ми були наївні і нехитро, то з віком вже виробили цілу систему пояснень на всі випадки життя і вже з трудом відрізняємо реальні перешкоди на шляху вирішення наших проблем від наших упереджень. Ми приймаємо благі рішення виправити своє життя і знову забуваємо про них. Що ж робити нам, рабам переобтяженого розкладу?
Перш за все необхідно вкласти час у самого себе.
Чим ми більше думаємо про час, тим більше ми усвідомлюємо унікальність цього ресурсу. Час - це не просто щось таке, що ви «отримуєте» або «маєте», його не можна запозичити у кого-небуть, хто, здається, в надлишку володіє ним. Коли у вас витрачається час, у вас витрачається життя. І те, як ви проводите час, можливо, більш, ніж що б то не було іншого, визначає якого роду особистістю ви є - ваші цінності, переконання, цілі, ваша унікальна індивідуальність. Так що, вкладаючи свій час у самого себе, у власний ріст, розвиток, навички, необхідні для служіння Богу і ближньому.
Хочеться закінчити словами Апостола Павла: «Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6, 10). «Інтерпретація» українською - leonc
Друзі сайту Комірка доброго настрою

притча вознесіння Володимир фома час мощі цитати з Біблії мироносиця КНЯЗЬ євангеліст Диво сміх святі Лука свято смерть влади Сили Серафим життя особистість Водохреща Ієрусалим престол Покрова Хрест Церква Іоанн Золотоустий вдячність перенесення М’ясопусна неділя Трійця Адамове вигнання піст людина Богородиця новини Тайна вечеря Начала Пилип україна Херувим Бог Гавриїл пророк Архангел Михаїл св'ято Розп'яття Київ Любов апостол Ангел Боголюдина святитель православя Пелагія Ісус Христос п’ятдесятниця сиропусна неділя Архангел віра воскресіння вічність новини сайту світ Велика субота Ілія архиєпископ Іоанн Богослов Петро оновлення Андрій Первозванний Різдво Пресвятої Богородиці Господства Стрітення Яків Миколай Чудотворець Велика П’ятниця Різдво Христове православ'я святий Архистратиг Михаїл Хреститель Іоанн Предтеча Преображення Павло Християнство апологетика Біблія прощена неділя Марія Магдалина Лавра Самуїл мусульманство Хрещення Антоній іслам Дух Святий Таїна Матвій Константинопіль

Останні коментарі Вхід Господній у Єрусалим. Вербна неділя
1. Стосовно одягу:
"Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрику...


Вхід Господній у Єрусалим. Вербна неділя
Дякую за цікаву інформацію. Про те що встеляли пальмовими листками раніше чув, а що б одяг стелили???. І ще одне. Цікаво як розвинувся звичай в бік верби адже її стелити було б дуже не зручно


Притча "Бога немає!" або "Чому в світі так багато болю та страждань ..."
м-да ... вечная тема о вечном ... побольше таких напоминаний ... Вроде и знаешь - а читаешь как новое ...


Апостол Андрій Первозванний
Quote
Апостол Андрій Первозванний
Цікава інформація. Чомусь раніше не задумувався чому це Андрій - Первозванний. Дякую, Леонід, просвітив.


Апостол і євангеліст Лука
дякую


Апостол і євангеліст Лука
Дуже гарний та пізнавальний фільм!


Різдво святого Предтечи і Хрестителя Господня Іоанна
Ще про ангелів більш детально описав тут.


Різдво святого Предтечи і Хрестителя Господня Іоанна
Не зміг "вмістити" усе повідомлення в коментар (занадто велике получилось), тому активував модуль форуму і записав відповідь ось у цьому повідомленні. Пр...


Різдво святого Предтечи і Хрестителя Господня Іоанна
Знаю що Свідки Єгови ототожнюють архангела Михаїла з Ісусом Христом. Ніби то на небі він (Ісус) старший над ангелами і має за апокаліпсисом очолити боротьбу "як головний командувач у війні проти дракона-диявола й інших бунтівних ангелів". Здаєть...







http://phenomen.at.ua/index/shcho_take_chas/0-45