Головна » 2011 » Червень » 15 » РЕЛІГІЯ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ФЕНОМЕН.
15:27 РЕЛІГІЯ ЯК СУСПІЛЬНИЙ ФЕНОМЕН. |
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЙ
У весь час людина прагне познати світ, суспільство, самого себе, а
також окремі явища і процеси. Є знання, необхідні фахівцю для успішної
діяльності в конкретній галузі, а є поняття, ідеї, теорії, факти,
засвоєння яких важливе для становлення кожної людини як особистості,
для формування її духовної культури. Так, галуззю, яка містить такі
знання, є – релігієзнавство. Його вивчення дає змогу пізнати,
осмислити сутність понять "релігія”,
"віра”, засвоїти історію релігій, характеристику
релігійних вірувань.
Релігієзнавство допомагає краще вивчати і засвоювати історію
та культуру. Знання про релігію – це знання і про давні
пошуки людиною моральності, яка звеличує життя кожного. В цьому плані,
як приклад, розглянемо християнство, яке не лише багато запозичило з
античної етики, а й зробило певний внесок у розвиток етики –
це вчення про доброчинність, гуманізм. Велику значимість має
релігієзнавство для розуміння мистецтва.
Релігієзнавство дає такі відомості, яких не дає і не може дати в такому
обсязі жодна інша галузь знань: завдяки йому можна довідатись про
минуле і сучасне релігії, ставлення до неї нинішньої молоді,
інтелігенції та інших верств суспільства. А також про міжконфесійні
стосунки і непросту сучасну релігійну обстановку в Україні.
Таким чином, можна зробити висновок, що релігієзнавство – це
гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії,
механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними,
духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.
Відповідаючи на друге питання, треба зазначити що, релігієзнавство як
наукове дослідження релігії було започатковано в 19 ст. для
об’єктивного дослідження релігійних явищ, визначення сутності
релігії, її соціально-історичного походження, на основі розуму та
науки, хоча з різних методологічних засад. У релігієзнавстві
виділяються два важливі напрями – теоретичний та історичний.
Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і
психологічних аспектів. Історичне релігієзнавство вивчає історію
виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому
взаємозв’язку.
Термін "релігія” латинського походження і означає
"зв’язок”. Різні вчені по різному дають
визначення поняття релігія. Для одних релігія – це
святість, набожність, зв’язок людини з богом, для других
релігія являється вродженим почуттям людини, інші вважають, що релігія
– антропологічне визначення людини у світі. Таким чином,
релігія — це осмислення, упорядкування
повсякденності, що має давню історичну традицію. Вона пропонує
людям пояснення виникнення світу, суспільства, людини, тобто
всього живого і неживого. Для цього релігія й обстоює певну систему
духовних авторитетів, правил і законів буття, вчить людей бачити світ у
єдності, чуттєво його освоювати, виходячи передусім із факту реальності
існування надприродного, надчутливої сили.
Важливим є питання: коли і як виникла релігія? Богослови стверджують,
що релігія має надприродне, божественне походження, існує споконвічне і
що історія суспільства зобов'язана релігії. Сучасною наукою доведено,
що становлення людини і суспільства охоплює величезний історичний
період, який тривав понад 2,5 млн. років (за новими даними —
3,5 млн. років). Деякі археологи та антропологи засвідчують, що в
історії людства існував тривалий безрелігійний період, а перші
релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у пізнім палеоліті
приблизно 40 тис. років тому, коли жили люди сучасного антропологічного
типу (кроманьйонці). До ранніх форм релігії належать: фетишизм,
тотемізм, магія, анімізм (ці питання ми розглянемо на слідуючій
лекції). У період переходу до класового суспільства формуються племінні
релігії. Кожний рід і плем’я мали своїх богів. Виникає
політеїзм (багатобожжя). У політеїстичних релігіях виникає пантеон
богів, уособлюючи різноманітні явища природи і види людської
діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя
людей. Класичним взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія. Монотеїзм
– релігія єдинобожжя. Виник він внаслідок утворення
централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем
потребувала і релігії з єдиним Богом, який підтверджував би
дії єдиного правителя.
Відповідаючи на четверте питання, передусім треба пояснити,
що проблема структури релігії має кільки аспектів. Перший з них
пов’язаний з релігійною свідомістю; другий – з
культовою діяльністю; третій – з релігійними організаціями.
Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і
водночас відносно самостійних рівня: релігійні психологію та ідеологію.
Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих
уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною
системою релігійних ідей. Релігійна ідеологія — струнка
система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні
організації, професійні богослови та служителі культу. Релігійний культ
— сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий
намагається вплинути на надприродні об'єкти. До культу відносяться:
обряди, ритуали, жер-твоприношення, таїнства, богослужіння, пости,
молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються,
— храми, священні реліквії, посуд, одяг. Релігія
матеріалізується також у релігійних організаціях –
об’єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що
виникають на основі спільності вірувань та обрядів (церква, секта,
деномінація).
Розглядаючи функції релігії треба зазначити що, вони характеризують
сутність впливу церкви на соціальні відносини. Головною соціальною
функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для
віруючого – насамперед компенсація (хай навіть ілюзорна) всіх
тягот його земного буття. Однією з важливих функцій релігії є функція
світоглядна. Вона дає віруючому певну суму знань, набір символів,
понять, цінностей, ідеалів, у межах яких людина мотивує своє ставлення
до світу, своє місце в суспільстві, вирішує питання сенсу свого
існування. Релігія виконує регулятивну функцію. Вона створює певну
систему норм і цінностей, завдяки якій регулює поведінку людей. За
певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто
функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. Релігії
притаманна також комунікативна функція, яка реалізується через
спілкування віруючих у межах релігійних спільнот і поза ними. Релігія
виконує ще такі функції як – богослужбова, місіонерська,
пропагандистська, політична, господарсько-економічна, благодійна,
просвітницька та ін.
Такі загалом функції та роль релігії в суспільстві. Вони, ясна річ,
історично змінювалися, залежали від установленого політичного ладу
країни та інших чинників. Але церква як соціальний інститут неминуче
знаходила гідне місце в структурі соціальних відносин.
У сучасній етнографічній, історичній, філософській літературі часто
вживається термін "первісна релігія”. Цей термін
точно визначає час існування первісних релігійних вірувань, але він не
зовсім точний за своїм буквальним змістом, бо в первісному суспільстві
релігійні уявлення ще не були чіткими, їх форми та зміст тільки
формувалися. Це були розпливчаті погляди і почуття, але вони були
надприродними, які доповнювалися діями, спрямованими на надприродне.
Тобто релігії ще не було, як ще не було тоді
"первісної” держави, суду, війська, церкви. Тому
термін "первісна релігія” є умовним, йдеться про
"первісні вірування”. У первісних віруваннях досить
повно відображалося розуміння навколишнього світу. Вони виконували
певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в общині,
сприяли організації колективного труда, утверджували первісну мораль,
задовольняли духовні потреби.
До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм і анімізм, котрі
виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000
років тому).
Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в
існування надприродних засобів впливу на природу. Це форма
взаємовідносин людини з надприродними засобами. Магія
подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина
могла вплинути на природу не лише своєю працею, а й особливими
символічними діями — обрядами. Сучасний дослідник релігійних
уявлень С.О. Токарів виділив слідуючи форми магічних обрядів:
контактну, ініціальну, парціальну, імітативну, катартичну,
апотропеітичну, вербальну. Магія дійшла до наших днів і як елемент
сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній
формі (у вигляді таких побутових передсудів, як ворожіння на картах
тощо).
Фетишизм (від португ. fetісо — зачарована річ; франц. Fetiche
– "ідол, талісман”.) —
наділення яких-небудь предметів надприродними властивостями. Тобто
фетишами називають матеріальні предмети, яким віруючі приписують
надприродні властивості (зуб, хвостик, коготок). У
цих матеріальних предметів як би били надприродні здібності і
вони повинні бути помічниками і заступниками людей. У фетишизмі в
зародковій формі з'являється ідея Бога. В сучасних релігіях фетишизм
зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони,
мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани
й амулети. Талісман, з погляду забобонних людей, приносить щастя, а
амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або
амулетами) у людей є, наприклад, крестики, підківки, ладанки,
кулони, слоники, іграшки, "щасливі” квіти.
Анімізм (від лат. апіmа — душа). У слов'ян для визначення
ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали
"душами", більш могутніх — "духами". Тому можна сказати, що
анімізм є вірою в існування душ і духів. Спочатку душу ототожнювали з
диханням, кров’ю і вважали, що вона міститься в серці, в
очах. Згодом стали думати, що вона розчинена в усій людині, що вона є,
але не міститься ніде конкретно і може існувати без тіла.
Анімістичні уявлення перейшли з первісних у розвинені релігійні
системи. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі
— все це за своєю суттю — ускладнений анімізм.
Родоплемінний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три
основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній матріархат і
патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала
особливості світосприйняття людей у конкретних умовах:
ранньому матріархату – тотемізм, пізньому матріархату
– землеробський культ, патріархату – шаманізм. Усі
ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали
родоплемінними віруваннями.
Тотемізм (його рід) – це віра у надприродну спорідненість
людей з природою, рослинним і тваринним миром, обрання з середовища
мешкання покровителя і прародителя роду. Темами називають тварин, яких
первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди
вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників,
помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Усі вважалися братами й
сестрами людей, і тому свої родові колективи люди називали їх іменами.
Зазначимо дві основні риси тотемізму. Перша —
тотемам поклонялися; друга риса — дозвіл убивати і з'їдати
тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних
процедур.
Землеробські культи — це переважно поклоніння двійникам тих
факторів природи, які впливають на врожай. Землеробський культ
– явище історичне. З розвитком матріархату (приблизно 8 тис.
років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне
землеробство, яким займалися жінки. Можна виділити такі
основні риси землеробського культу: перша — шанування
землеробських духів у ролі головних; друга - керівна роль жінки в
релігії; третя — людське жертвоприношення; четверта
— ідея смерті і воскресіння деяких духів; п'ята
— переселення до "країни мертвих" — із землі на
небо.
Шаманізм (евенкійською мовою "шаман" означає знахар) — це
віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних
служителів культу (шаманів). Основні особливості, які відбувалися в
шаманізмі: поява професійних служителів культу; виділення в ролі
головних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів;
керівна роль чоловіка в релігії; використання істеричних приступів як
засобів виконання релігійних обрядів; використання задурливих дій як
засобів виконання релігійних обрядів.
Розглядаючи вірування східних слов'ян, треба звернути увагу на те, що
велику шану слов'яни віддавали різним таємним істотам, що існували в
лісах, скелях, джерелах, річках, оселях: упирі, домовики,
берегині, водяні, лісовики, русалки, чорти, відьми та ін. Вони звуться
– демоністичні вірування. Слов'яни вважали проявами
найвищої світової сили небо з його явищами, особливо
громом-блискавицею. Світ уявлявся їм заселеним різними божеськими
істотами. У давньоруських літописах за часів князя Володимира
згадую-
ться
такі головні боги: Перун, Хоре, Даждьбог, Стрибог та
ін. Крім того, в них згадуються релігійні свята на
честь Рода і Рожаниць (деякі дослідники вважають рожаниць і Рода
– демонами особистої людської долі), а також молитва богові
вогню, якого звуть Сварогом. Релігійне життя східних слов'ян було
виповнене святами. За глибокої давнини у слов'ян був свій релігійний
календар. Його характерна риса — міцний зв'язок із природою
та з аграрним циклом.
Протягом століть церква боролася з найпопулярнішими язичницькими
звичаями, але водночас була змушена толерантно ставитися до народних
вірувань, оскільки саме через них християнство, будучи спочатку
чужорідним явищем, входило до народного побуту та світогляду.
http://homo-sapiens.com.ua/lektsiyi/religieznavstvo-oduvs.html
|
|
Переглядів: 3623 |
Додав: Nazar199111
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
 |
| Форма входу |
| Дорогі брати і сестри у Христі якщо ви зайдете як зареєстрований користувач ви зможете побачити на багато більше інформації! А також позбудетесь реклами яка висвітлюється на сайті |
 |
|
| Це ваша пожертва |
| Перехід по рекламі це є Ваша пожертва для подальшого розвитку сайту
|
|
|
| Пошук |
|
|
|
| Календар |
|
|
|
| Архів записів |
|
|
|
| Наше опитування |
|
|
|
| Друзі сайту |
|
|
|
