Головна » 2011 » Вересень » 30 » Чи дійсно існує пекло?
06:30 Чи дійсно існує пекло? |
Теги: Важливі питання, Бог і
людина, Спасіння і віра, Обережно небезпека .
"Ідіть від
Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам
його!"
Матвія 25:41
Пекло існує. Про це свідчить віра
всіх народів та усіх часів
Те, в що завжди й в усі часи вірили народи, становить так звані
правди
здорового глузду або загальновизнані правди. Про того, хто опирається
прийняти будь-яку з тих великих, загальновизнаних правд, можна сказати,
що йому бракує здорового глузду. Воістину, треба бути безумним, аби
вважати себе мудрішим за цілий світ.
Отже, протягом століть, від початку світу аж до наших днів,
усі народи вірили у пекло. Його по-різному називали, по-різному собі
уявляли, але всі, без винятку, сприймали, передавали з покоління в
покоління і визнавали віру у страшні муки, безконечні муки у вогні, що
були покаранням грішників після смерті. Це – незаперечний факт, котрий
надзвичайно переконливо довели наші християнські філософи, тож зайвим
було би доводити це ще раз. Ще на початку існування людства знаходимо
підтвердження існування пекла, вічного, палаючого пекла. Докази цього
надибаємо у найдавніших книгах, зокрема, у книгах Мойсея. У них чітко
фігурує навіть сама назва пекла.
Так у розд. 16 Книги Чисел (Чис.
16, 31-35) читаємо,
як троє Левітів: Корах, Датан й Авірам глумилися над Господом Богом й
підняли бунт проти Мойсея, а відтак провалились живими в Шеол … "І
вийшов вогонь від Господа й пожер 250 чоловік", учасників бунту. А
писав це Мойсей за 1600 років до Різдва Христового, тобто 3600 років
тому. У книзі Второзаконня Господь знову промовляє устами Мойсея: "Бо
вогонь Мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля - Прірви" (Вт.
32,22).
У книзі Іова (Іов 21, 14), також читаємо, що
безбожники, які розкошують у багатстві, говорять Богу: "Відступи від
нас! Доріг Твоїх не хочемо ми знати! Що Він таке, отой Всемогутній, щоб
нам Йому служити? І що за користь нам Його благати?" - й тієї ж миті
йдуть до пекла. Іов називає пекло "країною темряви й смертельної тіні" (Іов
10, 21-22). Воістину, це надзвичайно важливі свідчення, що походять
з найстарших часів історії.
Приблизно тисячу років до Різдва Христового, коли про греків чи
римлян
ще й не було мови, Давид і Соломон часто говорить про пекло, наче
загальновідому істину, яку доводити нема потреби. У книзі Псалмів (Пс.
5,6; Пс. 9,18; Пс. 31,18)
цар Давид говорить про грішників: "Нечестиві не встоять перед очима в
Тебе" або "Нехай грішники вкриються соромом, нехай мовчки зійдуть до
Шеолу". А ще в іншому місці чітко говорить про пекельні муки. Згадується
пекло і в Книзі Приповістей (Прип. 1,12), коли автор пише наміри
грішників звести праведника: "Поглиньмо їх, мов Шеол, живих".
Приблизно 740 років до Різдва Христового, великий пророк Ісая (Іс.
14, 12-15) писав: "Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину
зірниці? (мова йде про люцифера, проводиря збунтованих ангелів).
Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи? Ти ж говорив у
своїм серці: "На небо зійду, над Божим зорями мій престол поставлю й
возсяду на горі зборів, на краю півночі. Зійду на вершок хмар,
зроблюсь, як Всевишній. Та ось ти в Шеол провалився, в яму преглибоку".
Під цією прірвою, під цим таємничим "озером" маємо на увазі ту
жахливу рідку масу вогню, котра замкнена й захована у лоні землі, на
яку Свята Церква вказує нам, як на справжнє місце пекла.
Пророк
Ісая (Іс. 33,14) також згадує про вічний вогонь
у пеклі. "Злякалися грішники на Сіоні, страх огорнув безбожних. Хто з
нас буде спроможний жити коло вогню, що пожирає, біля полум’я вічного?"
Пророк Даниїл (Дн. 12,2), який жив через 150 років після
Ісаї, так говорить про воскресіння і Страшний Суд: "І багато з
тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні на життя вічне, інші
на вічний сором та ганьбу".
Подібні свідчення
знаходимо й в інших пророків і, навіть у
Предтечі Ісуса Христа, святого Іоана Хрестителя, який говорить
прибулому народу з Єрусалиму і цілої землі Юдейської про вічний вогонь
пекельний, наче про добре відому усім правду, у котрій ніхто не
сумнівається. "Той, хто йде за мною (Ісус Христос), - говорить він
народу, - очистить тік Свій та збере Свою пшеницю до засіків, а полову
спалить вогнем незгасним" (Мт. 3,11-12).
У стародавніх язичників, греків та римлян, також можемо знайти
очевидні
сліди віри у пекло й страшні вічні муки. У більш або менш виразних
формах по мірі того, як ці народи віддалялися від первісних поган та
науки Патріархів і Пророків, нам завжди представляється та сама віра у
пекло, темне й вогняне.
Таким пеклом у греків й римлян є Тартар. "Безбожників, які
знехтували святими законами, скидають до Тартару, з якого вже ніколи не
вийдуть, де вони зноситимуть страшні й вічні муки", - говорить грецький
мудрець Сократ. А його учень Патон додає: "Треба вірити у стародавні й
святі легенди, котрі навчають нас, що після цього життя душу будуть
судити й сурово карати, якщо вона не жила як належить". Арістотель,
Ціцерон і Сенека теж переповідають ті самі легенди, що губляться у
темряві найдавніших часів.
Гомер і Вергілій передають нам ці легенди у поетичній формі,
Хто не знає опису Енеєвого сходження до пекла де під назвою Тартару,
Плутона (бога підземелля)
знаходимо великі "первісні правди, хоч й перекручені, що збереглися у
поганстві. Муки грішників тут також вічні: один з грішників навіки
прикутий у пеклі".
Цю незаперечну віру у пекло визнає філософ
Бейль, людина яка ні в що не
вірила. Такий ж атеїст, англійський філософ Болінгброк щиро визнав факт
існування пекла: "Наука про насолоду й покарання у майбутньому житті,
здається, губиться у темряві античності. Вона страшніша за все, що ми
знаємо напевно. Від часу, коли починається світлішати безладдя античної
істрії, цю віру ми знаходимо вже зміцнену у дусі перших знаних
народів".
Елементи цієї віри надибуємо навіть у диких народів Америки,
Африки й Океанії. Дуже помітні її сліди знаходяться також у язичницькій
вірі індіанців й персів. Нарешті, й іслам зараховує пекло до своїх
правд віри.
Що ж до християнства, то нема потреб нагадувати, що догмат про
пекло є однією з тих великих й фундаментальних правд – основ усієї
будівлі святої віри.
Отож, усі народи з давніх–давен знали й
визнавали існування пекла. Цей
жахливий догмат, відкритий нам Самим Господом, належить до скарбниці
великих загальних правд, що просвічують людство. Тож видається
неймовірним, аби людина зі здоровим глуздом ставила під сумнів
існування пекла!
Отже, пекло існує!
Пекло існує.
Сам Господь Бог відкрив його існування
Наведені вище
декілька цитат зі Старого Завіту навчають нас, що
догмат про пекло Господь Бог відкрив Патріархам, Пророкам й
стародавньому юдейському народові. Але не лише свідчення Бога
зобов’язує нас вірити, переконуючи непогрішимою повагою відкритих
правд.
Наш Спаситель Ісус Христос урочисто підтвердив ці страшні
обітниці чотирнадцять разів, нагадуючи нам у Святій Євангелії про
пекло. Ми не будемо наводити всіх Його слів, обмежимося лише
найважливішими. Тож
прошу тебе, шановний читачу, не забувай, що це Сам Господь буде
промовляти, той Самий Господь, який сказав: "Небо й земля перейдуть,
але слова Мої не перейдуть" (Мт. 24,35). Невдовзі після
Свого чудесного Переображення на горі Тавор Ісус звернувся до Своїх
учнів й до народу, який йшов за Ним: "І
коли рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою,
ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, де черв’як їхній
не вмирає й вогонь не вгасає. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни
її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у
пекло, де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. І коли око твоє
спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким,
ніж з двома очима бути кинутим у пекло, де черв’як їхній не вмирає і
вогонь не вгасає" (Мк. 9. 43-48). Іншим разом, розповідаючи
про те, що буде наприкінці світу, говорить: "Син
Чоловічий пошле Своїх ангелів, які зберуть із Його Царства всі спокуси
й тих, що чинять беззаконня і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач
і скрегіт зубів ... Хто має вуха, нехай слухає!" (Мт. 13, 41-43).
Під час Страшного Суду Ісус Христос виголошуватиме вирок, котрий
сам винесе грішникам: "Ідіть
від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й
ангелам його!", - а потім додасть: "І підуть ті на вічну кару" (Мт.
25, 41,46). Невже можливо краще висловити правду віри?
Апостоли, які отримали від Спасителя наказ пропагувати Його науку й
доповнювати Його одкровення, виразно й зрозуміло говорять про пекло й
вічний пекельний вогонь. Згадаймо св. Павла, який у другому посланні до
Солунян (2 Сл. 1,8-9), говорячи їм
про Суд Божий, представляє Сина Божого "у вогні полум’яному, що
даватиме помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа
нашого Ісуса. Вони зазнають кари, - вічної погибелі від обличчя Господа
і від Його слави й могутності".
Св. Петро говорить,
що грішники розділяють кару злих ангелів, яких
"Кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на
суд". (2 Пт. 2, 44, 17)
Про пекло й вічний
вогонь говорить святий апостол Йоан. У книзі Одкровення він розповідає
про Антихриста і його лжепророків: "Повержено в озеро вогню і
сірки … і мучитимуться день і ніч на віки вічні" (Од. 20, 10).
Нарешті, святий апостол Юда у своєму листі згадує про пекло,
розповідаючи про падших ангелів і проклятих грішників, що Господь їх "зберіг
у кайданах вічних, під темрявою, над суд великого дня" (Юд. 6,7).
Апостоли у своїх листах також згадують про страх судів Божих й про
віче покарання, приготоване запеклим грішникам.
Що ж дивного у тому, що Свята Церква, зважаючи на таку переконливу
й
безсумнівну науку, подає вічне покарання і вічний пекельний вогонь як
беззаперечну правду віри? Тож звісно кожен, хто наважиться заперечити
або піддати сумніву цю догму, уже може вважатися лише через це
єретиком. Пекло – це догмат святої християнської віри. У його існуванні
ми впевнені так само як в існуванні Самого Бога.
Отже, пекло існує!
Підводячи підсумок, ще раз повторюємо: свідчення усього людства
від найдавніших язичницьких культур, свідчення людської природи,
здорового глузду, серця й сумління та передусім свідчення непогрішимої
науки Самого Бога та Його Святої Церкви – усе це переконливо доводить,
що пекло існує, пекло вогненне і темне. Пекло-вічна кара безбожників й
непокутуючих грішників.
Отже, запитую тепер тебе, дорогий читачу: невже існує правда більш
переконлива?
Якщо пекло дійсно існує, чому ж ніхто з нього не
повертався?
Пекло існує передусім
для того, аби вічно карати проклятих. Звідти немає вороття. Хто
потрапить туди, вже не повернеться!
Кажеш, ніхто не повертався з пекла? Так визначено Божим
Провидінням. Але чи ти достеменно впевнений, що у незбагненних замірах
Свого милосердя й справедливості Господь жодному грішнику не дозволив
з’явитися на землі? Святе Письмо та історія стверджують, що такі випадки
траплялись. Та й
віру людей у всьому світі у так звані "духи", нерідко забобонну,
неможливо було б пояснити, коли б вони не опиралися на реальні випадки.
Сам Спаситель Ісус Христос наводить нам приклад в Святій
Євангелії, що як би і хто завітав до нас з того світу ми б все одно
сумнівалися.
Про багача і Лазара
"Один чоловік
був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно
розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у
воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу
багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось,
що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й
багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та
й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та
сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай
умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я
мучуся в полум'ї цім!... Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже
прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут
тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика
безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси
до вас, ані не переходять ізвідти до нас. А він відказав: Отож, отче,
благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів
маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце
страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай
слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто
з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й
Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть
віри!"
(Луки 16:19-31)
Теги: Важливі питання,
Обережно небезпека, Бог і людина .
"Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім'я називає!"
2 Тимофія 2:19
Думка про світове зло
важким тягарем сумнівів лежить на серцях багатьох віруючих людей.
Здається незрозумілим, чому Бог допускає зло. Адже Бог у Своїй
Всемогутності легко міг би усунути зло... Як може
безмежно милостивий Бог терпіти, щоб злі вчинки одного негідника
прирікали б тисячі, іноді мільйони людей на злидні, горе та біди?..
У чому ж полягає "сенс зла"? Адже у Бога нічого немає безглуздого.
Щоб відповісти на ці питання, необхідно нагадати, що таке зло.
Під злом ми повинні розуміти не страждання, нестатки і біди, а
гріхи й моральні провини. Бог не хоче зла. Всемогутній Бог не може
схвалювати зло. Більше того, Бог забороняє зло. Бог карає зло. Зло,
або гріх, є суперечність, заперечення Божої волі.
Початок зла, як відомо, поклав вищий ангел, створений Богом, який
зухвало не послухався всеблагої волі Бога і став дияволом.
Диявол – причина зла, він і надихає, або впливає на
виникнення гріха в людині.
Не тіло людини, як багато хто думає, є джерелом зла, ні; а воно
робиться знаряддям гріха або добра не саме по собі, а з волі людини.
Істинна віра Христова вказує на такі дві причини існування зла у світі:
Перша причина лежить у вільній волі людини. Наша
свобода волі – це відбиток Божественної подоби. Цей Божий дар підіймає
людину вище від усіх істот світу...
У вільному виборі добра і відхиленні від зла людина звеличує Бога,
прославляє Бога й удосконалюється сама.
Тим самим Бог дає людям з доброю волею можливість заслужити собі Небо, а
людям зі злою волею – пекло.
Але як те, так і інше досягається лише шляхом свободи людської волі...
Таким чином, внутрішня причина походження зла, або гріха,
полягає у самостійній волі людини.
Друга причина або сенс існування зла полягає в тому, що
Бог також і зло спрямовує на добро. Але Бог допускає не
заради добра зло. Богові така дорога плата не потрібна.
Зла Бог не хоче ні за яких обставин. Але оскільки зло ввійшло у
світ з вини творіння, то Бог у Своєму світовому плані примушує також і
зло служити добру.
Ось приклад: сини Якова продали свого брата Йосифа у рабство.
Вони вчинили злу справу. Але Бог перетворив зло на добро. Йосиф
звеличився в Єгипті і отримав можливість врятувати від голоду свою
сім'ю, з якої повинен був вийти Месія.
Коли через декілька років Йосиф побачив своїх братів, він їм
сказав: "Ви задумали зло проти мене, але Бог обернув його на добро!!!"
У дні апостолів юдеї переслідували християн у Палестині. І християни
мусили тікати з Юдеї, освяченої життям і кров'ю Спасителя. Але скрізь,
куди вони йшли, вони сіяли Євангельське слово. Гріхи гонителів
Божественною рукою були спрямовані на поширення християнства.
Язичницькі імператори Риму переслідували молоду християнську
Церкву. Десятки тисяч мучеників пролили тоді кров за Христа. І кров
мучеників стала сіменем для мільйонів нових християн.
Лють гонителів, гріх ненависті і вбивства і тут були спрямовані
Богом на розбудову Церкви. Вони думали і чинили зле, а Бог усі їхні
вчинки обертав на добро...
Вся історія людства, аж до сьогоденних подій, показує істину цих слів.
Найбільші катастрофи народів були в той же час найбільшими
тріумфами релігії, наверненням людей до Бога ...
Ми мусимо тільки
мати терпіння і чекати. "Бо у Бога один день – як тисяча літ, і тисяча
літ – як один день" (2 Пет. 3, 8).
Але і це вплетіння зла у план управління світом не було якоюсь
запізнілою надбудовою, поправкою до створеного. Це вплетіння зла
відбулося в акті вічної волі Бога, в якому було вирішено створення
світу.
Адже Бог є вічне сьогодні!
І Його передбачення
йде від вічності. Воно діє завжди і безперервно
Теги: Важливі питання, Бог і
людина, Спасіння і віра, Християнське життя, Церква і людина .
"Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало
таких, що знаходять її!" Матвія 7:14
Якщо ти, дорогий читачу, прагнеш уникати
пекла, не зупиняйся на тому,
щоб не лише не поповнювати смертельних гріхів, але також борися з
поганими звичками й уникай небезпечних нагод. Ти повинен намагатися
жити святим життям, справжнім християнським життя, згідно з наукою
Ісуса Христа, який сказав: "Будьте досконалі, як Мій Отець
досконалий". Бо прагнення до святості – це обов’язок кожного
християнина. Люди, які цю істину зрозуміють і втілюють її у життя,
наймудріші на цій землі.
Чини так, як чинять
розважні люди, коли доводиться їм йти важкою
дорогою, що в’ється над безоднею. Щоб не впасти у глибоку прірву, вони
намагаються не триматися самого краю, де один необережний крок може
бути смертельним. Вони простують по протилежній стороні дороги,
відсуваючись якнайдалі від провалля. Чини і ти так, прямуючи чудесною і
шляхетною дорогою християнського і побожного життя.
Обери собі у духівники якогось побожного і досвідченого
священика, дотримуйся постійності у житті. В залежності від потреб
своєї душі та зовнішніх обставин, у яких ти опинишся, можна
впроваджувати визначені, корисні й вже випробувані вправи
побожності. З-поміж них я хочу порадити тобі ті, які кожен легко
може практикувати.
Починай і закінчуй кожний день щирою і сердечною молитвою. Додай
до
цього зранку невелике і ввечері коротке, але уважне читання
Святої Євангелії Після читання на хвилину
заглибся у себе. Зранку вчини добру постанову на цілий день, а ввечері
– на ніч з думкою про смерть і вічність.
Намагайся, наскільки дозволяють тобі обов’язки твого стану,
щоденно брати участь у Службі Божій, щоби щодня отримувати благословення
Спасителя й віддячувати
Йому з пошаною й поклонінням у Найсвятіших Тайнах.
Добрим і святим звичаєм є
часта Свята Сповідь й Святе
Причастя. Це найбільш дієвий засіб, даний Божим Милосердям усім тим,
хто прагне спасти й освятити свої душі, уникнути тяжких падінь,
зростати у любові й вправлятися в християнських чеснотах.
Тут неможливо
встановити якесь правило. Але можна сміло сказати, що
люди доброї волі, тобто ті, що щиро прагнуть уникати злого, служити
Богові і любити усім серцем, стають кращими, чим частіше приступають до
Таїнства Сповіді й Святого Причастя.
І, нарешті, твердо
постановити перемагати дві, три найбільші свої вади,
які ти у собі зауважив. Вони
становлять найслабшу сторону твоєї душі, куди при кожній нагоді буде
настирливо вдаряти її пекельний неприятель, щоб згубити її. Як
вогню уникай поганого товариства, поганих книжок і преси (напр. поганих
радіо-телевізійних програм).
Думаю, що ти
розумієш, любий читачу, що усі мої поради не обов’язкові.
Але ще раз повторюю, якщо ти ступиш на шлях шляхетного і ревного
вправляння у чеснотах і будеш цього регулярно дотримуватись, то,
напевно, забезпечиш своє спасіння і тим самим уникнеш вічної кари
прокляття.
З наведених вище вказівок намагайся використати у своєму життя
принаймі деякі, чини якомога досконаліше. Але заради любові твоєї душі,
заради Спасителя, який пролив за неї усю Свою Кров, закликаю тебе: "Не
соромся Святої Євангелії і будь добрим християнином".
Часто пригадуй пекло,
вічні муки, жахливий поглинаючий вогонь і вір, що потрапиш на Небо.
(Матеріал статті взято з книги "Пекло" о.Л.Г. де Сегюр.
Регілійне видавництво "Добра книжка". м. Львів) |
опубліковано 28 квіт. 2010 13:20 . .
Теги: Важливі питання, Бог і
людина, Спасіння і віра, Християнське життя.
"Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через
Нього світ спасся!"
Івана 3:17
Христос розкрив ім'я Бога. Ім'я це –
Любов.
Світ створений любов'ю Божою.
З першого ж свого подиху людина стала відчувати безмежну любов до неї
Бога.
В цьому, слід вважати, полягала Божественна трагедія між Богом і
створеною Ним уперше розумною істотою. Не могла ця істота зрозуміти
усієї довершеності пропонованої любові. Потрібен був мученицький досвід
– розрив з Богом, пізнавши жах якого, людина вже по-новому відчула б
любов. Страху не було в Адама. Щоправда, найдосконаліша любов виганяє
страх. Але, як запевняють святі отці, страх усе ж передує любові.
Страх цей не полягає у боязні перед насильством, а народжується
внаслідок відчуття висоти Бога, страхом людина ніби вимірює відстань
між собою та Ним.
Бог, приходячи, потопляє Собою страх і дає нам блаженство, але,
маючи в основі страх, ми з благоговінням ставимося до любові Божої.
Потрібно було людині випробувати на прикладі свого життя, яка
вона у порівнянні зі своїм Творцем. Відірвавшись від Бога і відійшовши
від Нього, оглянутися і здалеку подивитися і відчути Всемогутнього
Творця свого. Як Адам відірвався від Бога? Все, що робив Адам,
відповідало
любові Бога до нього. Його життя було горінням любові. Але тут не було
його заслуги. Весь він був створений своїм Творцем ніби з любові.
Ми, народжені у гріхах, не маючи, а самі здобуваючи
любов, в
чому і є наше життєве завдання, не можемо зрозуміти стану Адама. Все,
що ми робимо зі своєї волі, є гріх (праця заради себе), і тільки силою
долаючи свою волю заради любові до іншого (жертвуючи собою), ми
сполучаємось із світлом, починаємо влаштовувати себе по-Божому. Адам був
весь Божий. Увесь він був світлом. Тільки в одному не
вистачало йому досконалості: у нього була можливість з'їсти плід
пізнання добра і зла (в цьому він повинен був долати свою волю: послух
– любов), і через це відпасти від Бога і зануритись у пітьму.
Без жертви немає любові. І вся любов Адама до Бога трималася,
так би мовити, тільки на одній відмові від плоду. Адам не відчував ані
найменшого примусу, бо істинна любов не терпить примусу.
Скуштувавши плід, Адам миттєво знищив у собі світло і
наповнився пітьмою, йому нічим стало любити. Це в ньому виявилось у
відчутті наготи. Він сховався від Отця. Він втратив Бога і Бог втратив
Свого друга, бо для того, щоб, як і раніше, любити Адама, який
відмовився від любові, потрібно було знову його створити. Людина була
полишена на саму себе. І на гіркому досвіді своєї від'єднаності від
Люблячого повинна була пізнати усю глибину свого нещастя, щоб потім,
коли знову їй відкриється Світло, вона добровільно віддала перевагу
цьому Світлу перед тим світлом, яке вона придбала завдяки пізнанню
добра і зла. Знову добровільно повернулася б у світ Любові з того
власного
світу, який вона створювала протягом тисячоліть відірваності від Істини
– із світу, зі своєю, створеною нею самою, красою, зі своїм порядком,
зі своїми ідеалами.
Наповнившись пітьмою і здатністю розуміти добро і зло, людина
одержала можливість убивати собі подібного. Розвиваючи в собі ці набуті
якості, людина вже перестала задовольнятися тільки убивством.
Цього було їй мало – вона стала убивати свого брата з муками. Але й
цього виявилося мало. Вона стала, знущаючись, убивати брата.
І ось вигадується дещо таке, щоб, не вбиваючи, поставити брата
у безпомічний стан (щоб своєю безпомічністю він викликав сміх у тих,
хто проходить мимо), щоб брат сам умирав від приступів страшного болю.
Ось коли з цілковитою ясністю відкрилося людям, хто такий Бог,
Творець усього видимого і невидимого. Якби Він був громовержцем, Він
мусив би знищити увесь людський рід за те, що творіння так злобливо
насміялося над задумом свого Творця. Але Люблячий учинив зовсім
навпаки.
Наш небесний Отець віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він
був
розіп'ятий на цьому винайденому злобою людей дереві ненависті і
крайньої жорстокості. І Син, провисівши, скільки потрібно, наситивши
злобу своїх ворогів, помер. Через три дні Отець воскресив Сина і
закарбував у серцях людей Свою нову справу.
З цього часу у світі людських уявлень настає цілковитий переворот.
Хрест, який був раніше знаряддям страшних мук, жорстокого
людиновбивства, робиться єдиною вірною опорою людини. Путь, істина і
життя починаються з хреста, без якого не можна спастися.
Настає нова історія людини, в якій нікому не можна
відговорюватися незнанням і нерозумінням. Бог був розіп'ятий на хресті.
Сліпих бути не повинно! І якщо світ до Христа був світом дикунів, які
жили в хащах свого невігластва, то світ після Христа без хреста стає
світом боговідступників і проклятих, яким буде сказано у свій час:
ідіть від Мене у вогонь, приготований для диявола і його товаришів. Ті
ж, що відкрито підуть за Христом, відкрито будуть названі друзями
Господа. "Ви – друзі мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не
називаю вас більше рабами, – каже Спаситель, – бо раб не знає, що
робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам (і
виконав) усе, що чув від Отця Мого" (Див.: Ін 15, 14–15).
Безмірна любов Божа до нас, яка засяяла від Хреста Христового!
Великий
і неосяжний Хрест Христів! Неможливо збагнути ширину і довжину його,
висоту і глибину.
Та постараймося, наскільки це можливо, хоча б уявити.
"Який же широкий Хрест Христів?" – запитує один
єпископ
і відповідає: "Він широкий, як світ, бо оскільки Христос помер за весь
світ, як написано: "Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки
наші, але і за гріхи усього світу" (1 Ін 2, 2).
Така ширина Хреста.
"Який довгий Хрест Христів?" Такий, що продовжиться на
всі
віки, поки залишиться на землі хоча б один грішник, якого можна спасти,
поки не зникнуть скорбота, страждання і все те, що противно Господу в
Божому світі. Така довжина (довгота) Хреста.
"Який високий Хрест Христів?" Такий само, як небо, як
Престіл Господній.
Так, він високий, як найвище небо, бо коли Христос був розіп'ятий на
Хресті, небо зійшло на землю, земля ж піднялася до небес. Така висота
Хреста.
Хрест Христів є початок і кінець нашого спасіння (Див.:
Ін 3, 16–17; 36).
Без Хреста ми не християни, ми не члени Церкви Христової, ми не
сини Божі. Для Хреста ми народжуємося, з Хрестом ми живемо і з Хрестом
помираємо (Див.: Мф 10, 18; 16, 24; 28, 19; Лк 14, 27; Мк 10, 21; 16,
16).
Хрест Христів є броня або одяг, в який ми повинні
одягатися (Див.: Мф 20, 22–23; Мк 10, 38–39; Лк 12, 50) під час
нашого земного існування, щоб цим одразу відрізнятися від усякого
іновірця або невіруючого (Див.: Апок. 7, 3; Єз. 9, 4).
Хрест Христів є похвала для християнина і грізне
покарання для
тих, хто відвертається або гребує Хрестом Христовим, хто відступається
через нього від Церкви Христової і для ворогів Божих (Див.: Гал. 6,
14, 24; 1 Кор. 1, 18; Євр. 13, 13; 6, 6; Фил. 3, 18).
Хрест Христів є меч духовний, яким перемагаються вороги видимі і
невидимі.
Хрест Христів є Божа зброя для вигнання всякого ворога (Див.: 1
Кор. 1, 18; Лк 1, 71–74; Мф 22, 44).
Хрест Христів є страшне знамення в день Страшного і
остаточного Суду Божого для всіх противників імені Христового
(антихристів) (Див.: Мф 24, 30).
(Складено за книгами: П. Иванов. Смирение во Христе;
Дьяченко Г.,
прот. Вечное. Уроки и примеры Христианской веры).
(Християнська он-лайн книга "Закон Божий" http://bzakon.org/)
|
|
Переглядів: 1374 |
Додав: Nazar199111
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
| Форма входу |
| Дорогі брати і сестри у Христі якщо ви зайдете як зареєстрований користувач ви зможете побачити на багато більше інформації! А також позбудетесь реклами яка висвітлюється на сайті |
 |
|
| Це ваша пожертва |
| Перехід по рекламі це є Ваша пожертва для подальшого розвитку сайту
|
|
|
| Пошук |
|
|
|
| Календар |
|
|
|
| Архів записів |
|
|
|
| Наше опитування |
|
|
|
| Друзі сайту |
|
|
|
