Статистичні дані лякають – нас стає все менше, суспільство старішає. А я ж іду з колядою, щоб пробуджувати надію. Непроста це справа, хоча в наш час все більше потрібна.


Коляда вже напевно скрізь закінчилася. Я нещодавно писав, що під час коляди ходжу до парафіян по віру . А крім цього я поновлюю список мешканців. А з мого списку пізніше робиться статистика. Але не це найважливіше. Почну від певної ілюстрації. Отже, в моїй парафії є невеликий район житлово-комунального кооперативу. Найбільший житловий будинок має там чотири під’їзди і 24 квартири. Як на один день колядування (тобто післяобідній час) в моїй парафії – це багато. Принаймні, так було ще кілька років тому. Цього року я вийшов з останньої квартири майже на півтори години раніше, ніж зазвичай. Чому? Бо кілька квартир стоять порожніми.
Одна з родин з кількома дітьми в Ірландії. Інші квартири, де свого часу було людно і гамірно, спорожніли. Залишилися батьки, молодь вчиться або працює – не раз дуже далеко. Інженери та магістри сюди не повернуться. Бо нема до чого. Багато молоді емігрувало. І чого тут дивуватися, що батьки такі небагатослівні? Тож і мої не цілком радісні відвідини закінчилися раніше. А мені теж важко. Не лише тому, що територія моєї душпастирської праці робиться безлюдною. Країна теж безлюдніє. Мої співрозмовники – хоч я їх про це не запитую – все частіше говорять про пенсію. Тобто, про невпевненість щодо пенсії. Тема тим більш невесела, що уряд останнім часом сильно заплутує цю справу. Якось не можу видушити з себе побажань надії та благополуччя, бо не в одному домі вони могли б прозвучати як невеселий жарт.
Однак то не був жарт, коли один з парафіян назвав освічених людей, які виїздять з країни, зрадниками Вітчизни. «Закінчили навчання за кошт суспільства, а тепер прибирають лондонські під’їзди». Прикрі слова. «То ваша донька також?..» Я відчув якийсь дискомфорт прощаючись з домочадцями. Думка про зрадників поверталася до самого вечора, заважаючи в актуальних розмовах. Поняття «Батьківщина» – це обов’язкове посилання при звинуваченні в державній зраді. Але ж вже понад 60 років спочатку комуністична, а тепер ліберально-космополітична пропаганда нищила і далі нищить в чергових поколінь відчуття Батьківщини. А крім цього молодь, яка вибирає еміграцію, знаходиться під великим тиском, здійснюючи свій нелегкий вибір – або боротьба з реаліями життя в рідній країні, або легший старт до самостійності на еміграції.
Я спрощую? Знаю. Вони спрощують ще більше. І це неминуче. А чи не більші зрадники ті, хто вже протягом багатьох каденцій здійснюють в нашій країні суспільну, економічну та духовну деструкцію? Підламують життя родин? Унеможливлюють моральність життя? Причина такої великої кількості свіжих закреслень у моєму спискові парафіян лежить саме в цьому. І це страшна статистика – нас стає все менше, суспільство старішає. А я ж іду з колядою, щоб пробуджувати надію. Непроста це справа, хоча в наш час все більше потрібна.
о. Томаш Горак, wiara.pl